AAOS у матеріалі для пацієнтів пояснює: зовнішня частина меніска має добре кровопостачання і може загоїтися, а внутрішні дві третини його майже не мають і самі не зростаються. Консенсус ESSKA (2019) дивиться на це обережніше: поділ на «судинні» зони (червону, червоно-білу, білу) він радить не використовувати, бо кровопостачання змінюється впродовж життя і під час операції його часто не оцінити напряму. Замість цього місце розриву описують за зонами ширини меніска від 0 до 3. ESSKA рекомендує зшивати, зокрема:
- розриви внутрішнього меніска;
- нестабільні розриви, наприклад типу «ручки лійки» (bucket handle) і подвійні поздовжні;
- радіальні розриви в зонах 1 і 2, щоб відновити цілісність краю меніска;
- розриви заднього кореня зовнішнього меніска, особливо якщо меніско-стегнової зв’язки немає або вона пошкоджена.
За тим самим консенсусом, довжина розриву не є протипоказанням, вік пацієнта, схоже, не впливає на частоту невдач шва травматичного розриву, а індекс маси тіла до 35 ризику невдачі не підвищує. Довідник MSD Manual пише, що великі, складні чи вертикальні розриви, а також стійкий набряк суглоба або симптоми, які заважають жити, частіше потребують операції.
Інша ситуація — дегенеративне пошкодження, яке виникає без значної травми в людини, старшої за 35 років, і зазвичай має вигляд горизонтального розшарування. Консенсус ESSKA 2016 року не радить пропонувати таким пацієнтам часткову резекцію першим кроком: спершу лікують без операції. Адаптована клінічна настанова «Остеоартроз» (ДЕЦ МОЗ України, Асоціація ревматологів України, Асоціація ортопедів-травматологів України, 2017) не радить артроскопічне промивання й видалення вільних часток при остеоартрозі, крім чіткої історії механічного блокування.