Уніфікований клінічний протокол МОЗ «Гострий риносинусит» (наказ від 13.10.2023 № 1793, у реєстрі ДЕЦ має статус «Чинний») призначений для дорослих і дітей. За протоколом, у первинній допомозі гострий риносинусит визначають за симптомами без детального обстеження ЛОР-органів чи візуалізації. У спеціалізованій допомозі додаткові методи розглядають у клінічно складних випадках, при рецидивуючому чи нетиповому перебігу та за наявності ускладнень: протокол називає КТ і МРТ, а за неможливості їх виконати — рентгенотомографію приносових пазух. Звичайна оглядова рентгенографія в цьому переліку не названа. Водночас в «Інформації для пацієнта» (додаток 1 до протоколу) сказано: «В складних випадках, коли немає впевненості щодо остаточного діагнозу, потрібно проводити додаткові обстеження: аналіз крові, рентген-обстеження та інші».
Клінічна настанова «Риносинусити» (ДЕЦ МОЗ, 2023) — адаптована версія європейського документа EPOS 2020, рекомендаційна, не стандарт. Вона пише, що при гострому риносинуситі діагноз виставляється клінічно, а КТ не рекомендована, якщо стан не триває попри лікування й немає підозри на ускладнення. Традиційні рентгенографії, за настановою, більше не показані ні при гострому, ні при хронічному риносинуситі.
Американський коледж радіології (ACR) у критеріях для дорослих (2021) оцінює рентгенографію пазух як «зазвичай недоцільну» в усіх шести розглянутих сценаріях, зокрема при неускладненому гострому риносинуситі та при підозрі на ускладнення. Для дітей є окремий документ ACR (2018): рентгенографія пазух «зазвичай недоцільна» в усіх чотирьох сценаріях. NICE NG79 стосується антибіотиків, у його рекомендаціях візуалізації немає.
Отже, українські документи формулюють це не однаково, але в одному напрямі: жоден із відкритих нами не називає рентген пазух основним чи рутинним методом діагностики гострого синуситу. Настанова «Риносинусити» вважає традиційні рентгенографії такими, що більше не показані, а додаток 1 до протоколу передбачає «рентген-обстеження» лише в складних випадках, коли діагноз неясний. Це не збігається з уявленням, ніби знімок — обов’язковий перший крок при підозрі на гайморит.