Закон України «Про екстрену медичну допомогу» називає невідкладним станом раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або людей поруч. Екстрена медична допомога, за тим самим законом, — це невідкладні організаційні, діагностичні та лікувальні заходи, спрямовані на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків для її здоров’я (ст. 1). Таку допомогу надає державна система екстреної медичної допомоги: кожна людина в Україні має право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу (ст. 3), а сам виклик теж безоплатний (ст. 4). Поза межами лікарень екстрену допомогу надають бригади цієї системи (Правила виклику, наказ МОЗ № 583, п. 3).
Приватна швидка допомога не замінює державну, а доповнює її там, де людині потрібен медик чи медичне перевезення, але немає загрози життю. Саме такі ситуації Правила виклику прямо виводять за межі роботи державної бригади: вона не виїжджає для планових призначень лікаря, ін’єкцій, інфузійної терапії, перев’язок, планової заміни катетерів і зондів, а також до пацієнтів із загостренням хронічної хвороби, які перебувають під наглядом лікаря первинної ланки і стан яких не вимагає екстреної допомоги (наказ № 583, п. 9).