За визначенням ВООЗ, аудіограма показує мінімальну інтенсивність звуку в децибелах, яку людина чує на різних частотах. За процедурою BSA, дослідження починають з 1000 Гц, далі перевіряють 2000, 4000, 8000, 500 і 250 Гц, а при потребі додають проміжні частоти.
За аудіограмою можна розрізнити типи втрати слуху. Стандарти МОЗ № 2272 описують це так: при кондуктивній втраті між кривими повітряної та кісткової провідності є проміжок, при сенсоневральній проміжку немає, а змішана поєднує обидва типи. Для раптової сенсоневральної втрати слуху стандарт наводить найпоширеніший аудіометричний критерій: зниження щонайменше на 30 дБ принаймні на трьох послідовних частотах. Рівень втрати визначають відносно порогів іншого вуха, бо раніша аудіограма зазвичай недоступна.
Ступінь втрати слуху залежить від класифікації, яку використовує лікар, тому цифри з різних джерел не збігаються. Докладніше — на сторінці визначення ступеня приглухуватості. Важливе застереження ВООЗ: аудіограма не показує, як людина чує в шумі. Навіть «нормальна» аудіограма не виключає труднощів у складних умовах, тому тональну аудіометрію не слід вважати єдиним чинником при плануванні реабілітації.