Діагноз, за протоколом МОЗ, ставлять на підставі скарг, історії хвороби й огляду, з урахуванням того, як сам пацієнт оцінює тяжкість симптомів. Обов’язковий огляд охоплює обстеження й пальпацію щелепно-лицевої ділянки, огляд ротоглотки й зубів і, за можливості, передню риноскопію або ендоскопію порожнини носа.
Додаткові методи протокол перелічує як доцільні за потреби, а не обов’язкові для всіх: мазки чи змиви на збудника, оцінка прохідності носа й нюху, біопсія. Серед променевих методів протокол називає КТ або МРТ, а за неможливості їх провести — рентгенотомографію пазух. Європейська настанова EPOS 2020 зазначає, що звичайні рентгенограми пазух при хронічному риносинуситі більше не показані. Якщо променеве дослідження потрібне, лікар скаже, яке саме, і дасть направлення.
Протокол також радить відрізняти хронічний риносинусит від алергічного риніту, аденоїдиту, мігрені, стороннього тіла в носі, хвороб зубів, новоутворень і рідкісніших станів. Тому лікар може запитати про куріння, травми носа, алергію, астму, попередні операції й усі засоби, якими ви вже лікувалися.